E-Book Overview
В Україні національна модель корпоративного управління перебуває на етапі свого активного становлення й розвитку. Вона має вдосконалюватися у напрямі забезпечення таких традиційних функцій, як вироблення стратегії, захист інтересів акціонерів та інших заінтересованих осіб, моніторинг діяльності вищого керівництва тощо. Саме це і визначило актуальність і тематику статті, що доступно висвітлює основні ознаки, напрями української моделі корпоративного управління та шляхи розвитку даної галузі.
УДК 005.34Юрій УМАНЦІВ, доцент кафедри економічної теорії та конкурентної політики київського національного торговельно-економічного університету, канд. екон. наук
E-Book Content
Наукові досліджеННя УДК 005.34 Формування української моделі корпоративного управління Юрій УМАНЦІВ доцент кафедри економічної теорії та конкурентної політики київського національного торговельно-економічного університету, канд. екон. наук 10 Поняття корпоративного управ ління не має загальновизнаного ви значення. Однак це не означає, що в економічній теорії відсутнє розуміння того, що саме становить основу від носин корпоративного управління. Проблеми корпоративного управлін ня пов’язані з відокремленням прав власності від прав управління (кон тролю) в умовах розпорошеності між численними акціонерами титулів прав власності. Проте аналізуючи різно манітні підходи до визначення пред метної галузі, доходимо висновку, що корпоративне управління – це сукуп ність відносин між окремими особа ми чи групами осіб, що ґрунтуються на відокремленні прав власності від прав управління (контролю). Для точнішого розуміння сутності про блеми корпоративного управління слід виходити з того, що «пучок пра вомочностей власності на компанію», включно з так званими кінцевими правами, виявляється розподіленим між окремими учасниками відносин. © Ю. М. Уманців, 2010 Стаття надійшла до редакції 04.03.10 Подібний розподіл зумовлений по рівняльними перевагами різних груп осіб – менеджерів, з одного боку, та власників (акціонерів) – з другого. Водночас така спеціалізація пов’язана з низкою ризиків, нівелювання яких є важливим чинником забезпечення ефективності системи корпоративно го управління [1, с. 5 – 6]. Корпоратизація національних під приємств стає вагомим чинником їхньої ринкової активності. Корпора ція як організаційна система управ ління, зазначає А. Алієв, є однією з наймасштабніших форм інтеграції компаній шляхом об’єднання акці онерних товариств та інших фірм різних сфер діяльності з метою роз робки узгодженої політики діяльнос ті [2, с. 65]. Сучасна корпорація завдяки ак ціонерній формі капіталу відкриває можливості для встановлення фінан сового контролю над раніше неза лежними економічними суб’єктами з метою включення їх у власну сферу прийняття господарських рішень. На основі системи участі та перехрес ного володіння акціями формується гнучка модель виробничих та фінан сових зв’язків між підприємствами, завдяки чому можливими є будьякі варіанти комбінування й диверси фікації. В англійській інтерпретації термін «корпорація», крім значення окремої юридичної особи, має й інше значення – «велика група компаній», тоді як у німецькому економічному лексиконі останнє передається по няттям «концерн». Цілком слушною є позиція Л. Фе дулової про те, що більшість тео ретичних і методологічних аспектів розвитку корпоративного сектору та управління ним не мають належного ступеня розробки в Україні. Відсутні систематизовані знання про струк туру організаційноуправлінського механізму корпоративного розвитку, визначення критеріїв його ефектив ності. Відсутня також чіткість у пи танні про застосування у досліджен нях корпоративних відносин підходів, що сформовані світовою наукою, – неокласичного, інституціонально еволюційного, соціодинамічного, си нергетичного тощо [3, с. 383 – 384]. А