хуторна поезія п.а. куліша

ХУТОРНА ПОЕЗІЯ* П. А." КУЛІША І Правду говори благовременно і безвременно. Апостол Павло. Не знаю, кому би те золоте правило великого пропагандиста, котре ми виписали перед отсею статтею, пам'ятувати твердше, як поетам. Блискуча форма, свобода і широкий розмах думок надто легко манять чоловіка, по­ ривають його поза границі правди і логіки, і сам він не спостережеться в жарі своєї уяви, що переступив ті границі. І чим більший у поета талант, чим досконаліше владає він даром слова і даром поривання серць людських з собою, тим небезпечніші, особливо для малокритичного читача, його твори, тим легше такий читач подасться за поетом іменно на його хибні сліди, тим певніше застрягне він на них. Візьмім для приміру одну з справді чудових і гарячих поезій Шевченка, його «Посланіє до живих і мертвих і не­ народжених». Поет, безперечно, обдумав добре головну основу сього твору перед його написанням, але в жарі самого творення до тої основи домішалися другі складники. Огнисте слово полилося бурною хвилею і виступило з бере­ гів: поет, що в основі стоїть на становищі поступовім, ба радикальнім, що найвищим девізом і завданням своїх земля­ ків ставить: щоб були людьми, т. є. щоб були гуманними і досконалими, оскільки се можливе для чоловіка, значить­ ся, щоб старалися стати на вершині гуманності, на вершині науки і поступу загальнолюдського,— той сам поет і в тій самій пісні доходить до того, що попрікає своїх земляків за те, що студіюють філософію та астрономію, та й то не для того, що студіюють їх недокладно, прихапцем, що не доду­ муються до послідніх консеквенцій тих наук, а для того, що се науки ч у ж і , німецькі. «Якби ви вчились так, як тре­ ба,— каже він,— то й мудрість би була своя». Скільки-то у нас наші некритичні читачі і критики навтішалися тою 6 І. Франко, т. 26 161 фразою і другою, рівносильною їй: «В своїй хаті своя прав­ да, і сила, і воля»,— а ніхто за блискучими словами не до­ глянув того, що в тих ніби патріотичних і мудрих словах сидить порядна доля слов'янофільського (в дусі московських слов'янофілів) містицизму і ретроградності. Що се за якась «своя» мудрість і «своя» правда? Правда,т. є. загальні за­ кони природи і життя, для всіх людей по цілім світі однака, і ділити її по народностям не можна. Мудрість, т. є. певна, для даної пори найвища сума образовання і знання, правда, що не однака, але зміняється з історичним розвитком науки. Мудрість затим, мірена тою загальнонауковою мірою, буде так само інтернаціональна, як і наука. Правда, можна міряти мудрість і національною мірою. Серед диких готтен­ тотів мудрий буде ворожбит, знаючий силу деяких трав і лі­ чачий примовами, прихухуваннями і припльовуваннями,— але консиліум наших лікарів назве його шарлатаном і дураком. Серед неписьменного українського народу мудрим назвуть попа Наумовича, котрий лічить гомеопатією і маг­ нетизмом*, пише для простих людей їх мовою, для попів мовою вавілонською «Слова»* [...] Що ж би сказав покійний Тарас, коли б йому самому довелось було довести до оттакої консеквенції свою думку о «своїй» мудрості? Ба навіть слова «В своїй хаті своя воля» не видержать критики. Не мовимо вже о минувшім, о історії: ми ж досі ніколи не мали в