E-Book Overview
Стаття. Доля — Los — Судьба: Шевченко і польські та російські романтики. — Львів, 2003. С. 141-156.
Спираючись на міфологічні праці Я. Голосовкера, у яких узасаднено поняття "імагінативної логіки" античного міфу та "імагінативного абсолюту", Т. Мейзерська переконливо обгрунтувала, що Шевченкові-поету притаманне "імагінативне мислення','котре вирізняється тим, що воно наскрізь метафоричне. мови). "Імагінативна логіка бачить уявленням, що, лише даючи поштовх діяльності розуму, водночас перекриває його"; я к "логіка міфу", "вона принципово дологічна, закон причинності в ній не діє", тим-то "в процесі імагінації стає домінуючою неконтрольована стихія підсвідомого". Для "імагінативної поетики Шевченка" дуже характерною є "система своєрідних метафоричних проваль", пов'язана, за припущенням дослідниці, з "певною регресією вислову, слова, яке не здатне логічно передати подію", внаслідок чого воно "цілком переходить у іншу смислову модальність". Дискурсивне ж мислення (як мислення поняттями), мало того, що давалося Шевченкові-поету значно важче, воно ще й вступало в суперечність із мисленням імагінативним. "Агонізуючий стиль Шевченка народжується від неможливости поєднати лет фантазійного т а дискурсивного мислення, в постійній збивці одне в інше"' .
E-Book Content
удожнє мислення Ш е в ч е н к а - в основному не-символічне. Ш е в ч е н к о - п о е т значної 'густини' конкретної предметності (як зовнішньо-речової, так і, особливо, .•«внутрішньої', психологічної) ". Насправді ж, частка символотворення у Щевченковій поезії залежить від того, як вести облік. Навіть не беручи д о уваги "дрібних міфосимволічних образів" типу "козак", "сиротина", "синє море", "хата", "гай зелений", котрі, на д у м к у М . Бондаря, "повинні розглядатися не к символи - ш в и д ш е як вербальні емблеми" , задумаймося, як трактувати брази на кшталт дівчини з вірша «Дівичії ночі», котра страждає від того, щ о е знаходить омріяної пари. Можна вважати цей образ конкретно-предметним яизьким д о народнопісенного), а можна, вслід за С. Балеєм, вбачати у ому "малярське узмисловеннє любовної туги поета" . І таких символічних сублімованих, неусвідомлених) виявів власних д у ш е в н и х станів автора через б'єктивоване самоідентифікування у Шевченковій поезії дуже багато. Подібні, окрема, "жіночі постаті Шевченка не є одначе свідомо придуманою алегорією 1 поетичним символом нутра його душі. У власнім своїм почуттю поет був всігди реалістом у тім значінню, що хотів відтворювати постаті дійсного життя, имволами вони стаються доперва через те, щ о поет несвідомо підкладає їм зміст ласної душі" . За такого підходу частка символічних образів у Шевченковій оезії значно збільшиться; понад те, остання постане великою мірою вираженням имволічної автобіографії поета, яка проходить через увесь його поетичний світ, рострумовуючи крізь різні його пласти - фольклорний і біблійний, ліричний та іро-епічний, романтичний і реалістичний. Сталі структури й індивідуалізовані архетипи "колективного позасвідоого" об'єднують у с ю шевченківську творчість, як і всю пушкінську, незалежно від романтичного чи реалістичного ґатунку конкретних творів, і саме ці іаскрізні, основні, сказати б, субстанційні зв'язки, які в и я в л я ю т ь себе в різних художніх системах, сьогодні видаються істотнішими, визначальнішими д л я письменницького мислення, ніж відмінності між р о м а н т и з м о м та реалізмом чи іншими художніми напрямами й течіями, а тому й більше цікавлять сучасних літературознавців. На зміну дискусіям п р о романтизм, реалізм і модернізм, які втратили ідеологічну гостроту, п р и й ш л и філософсько-естетичні дискусії п р о міфоцентризм, символізм, психоаналіз, дискурсивні практики. я
33
34
35
Історичні знання та худозіснє зображення. Дискурсивне мислення та мислення імагінативне
Той, хто ретельно ознайомився з ґрунтовними коме