мовні засоби гумору в трилогії тореадори з васюківки в. нестайка

Денисовець І.В. Мовні засоби гумору в трилогії «Тореадори з Васюківки» В. Нестайка // Імідж сучасного педагога. – 2009. - №1/5. - С.48-51. Ірина Денисовець Мовні засоби гумору в трилогії «Тореадори з Васюківки» В. Нестайка Характерною особливістю індивідуального стилю Всеволода Нестайка є органічне поєднання тонкого ліризму і особливого комізму. Мовні засоби гумору в трилогії «Тореадори з Васюківки» В. Нестайка досі не були висвітлені в україністиці, тому потребують докладного розгляду. Про творчість письменника написано небагато, і всі ці дослідження літературознавчого характеру. Наголосимо на тому, що мовний механізм гумору й комізму в українському мовознавстві та літературознавстві майже не вивчений, не з’ясовано, які саме деталі цього мовного механізму викликають такий щирий сміх. Показовим з цього погляду є передусім роман «Тореадори з Васюківки», трилогія про пригоди двох друзів («Пригоди Робінзона Кукурузо», 1964; «Незнайомець з 13-ї квартири», 1966; «Таємниця трьох невідомих», 1970). У 1979 році Міжнародна рада з дитячої та юнацької літератури внесла трилогію до почесного списку Г.-К. Андерсена як один із кращих творів сучасної дитячої літератури. Всеволод Нестайко згадував про те, що коли став по- справжньому дорослим, йому страшенно захотілося повернутися назад у дитинство – догратися, досміятися, добешкетуватися… Вихід був один – стати дитячим письменником. Так він і зробив. «Може, саме тому, що таке ненормальне було моє шкільне життя, і захотілося мені пізніше повернутися до школи і пожити в ній бодай у своїй уяві, – пише В. Нестайко, – от і став писати про дітей для дітей» [1, с. 8]. І, пам’ятаючи своє невеселе дитинство, він намагався писати весело, з гумором, оскільки «сміх – це здоров’я» [1, с. 344]. Для письменника дитячі роки – найпрекрасніша, найщасливіша пора людського життя, він через уяву, фантазію подумки повертається в дитинство зі своїми героями, придивляється до дітей і уявляє себе таким, як вони. В. Нестайко з найбільшою насолодою змалював образи Павлуші Завгороднього і Яви Реня. У цьому контексті погоджуємося з думкою про те, що «термін гумор незамінний, коли автор на боці об’єкта сміху» [2, с. 19]. Усе починалося сорок п’ять років тому з двох оповідань «Пригода в кукурудзі» і «Тореадори з Васюківки», які були надруковані 1963 року. Хлопці постали такими меткими, кмітливими, цікавими і непосидючими, що змусили автора одразу ж написати повість «Пригоди Робінзона Кукурузо» (1964), потім «Незнайомець з 13-ї квартири» (1966), «Таємниця трьох невідомих»(1970), що й склали роман-трилогію. У трилогії письменник органічно поєднує суцільне художнє полотно, авторську мову і мову персонажів. Розмовна мова, що лягла в основу фразеології і синтаксису твору, тому що «в нас веселий народ, усі люблять жартувати і сміятися» [1, с. 486], дозволила авторові відтворити найтонші нюанси характерів Яви і Павлуші, повноту зображення найрізноманітніших ситуацій, пригод, побуту, звичаїв, розширила жанрову палітру трилогії про пригоди двох друзів, надала ій яскравого колориту. Головні герої трилогії, васюківські тореадори Ява Рень і Павлуша Завгородній, завжди мають благородні, світлі наміри, але через малий досвід і брак знань потрапляють у прикрі, смішні ситуації. Проте нерозлучні друзі, обмірковуючи вчинене, намагаються усвідомити свої помилки й стараються їх більше не робити, хоча із позиції доброго наміру вигадують і здійснюють нову «авантюру»… У творі гумористичні ситуації, комічний ефект досягаються суто мовними засобами. Невипадково автор у назву трилогії про двох дру