фольклор

Київський національний університет імені Тараса Шевченка Інститут журналістики Любов Боярська ФОЛЬКЛОР Тексти лекцій Київ 2010 Боярська Л.В. Фольклор: Тексти лекцій. (Для студентів 1-го курсу відділень журналістика, видавнича справа та редагування, реклама та зв’язки з громадськістю). – К., 2010. – 70 с. Для студентів вищих навчальних закладів освітньої галузі 0303 ―Журналістика та інформація‖, а також студентів гуманітарних факультетів. ©Л.В.Боярська, 2010 ©Інститут журналістики, 2010 ЗМІСТ Тема І. Фольклор і фольклористика…………………………………… . 1.Напрями та школи фольклористики ХІХ ст. Питання до контролю знань……………………………………………… Рекомендована література……………………………………………….. 2. Шляхи розвитку фольклористики кінця ХІХ- ХХ ст. ……… Питання до контролю знань……………………………………………… Рекомендована література………………………………………………… Питання до заліку ………………………………………………………… Рекомендована література до курсу………………………………… Тема 1. ФОЛЬКЛОР І ФОЛЬКЛОРИСТИКА. Лекція 1. Напрями та школи фольклористики першої половини ХІХ ст. Зародившись у ХІХ ст., на піднесеній хвилі романтизму, фольклористика як наука пройшла довгий час становлення і розвитку, в ході якого змінювались її засади, місце серед інших дисциплін та методи дослідження. Появі шкіл та напрямів фольклористики передував великий досвід збирання, запису та обробки народних текстів, а також ідейно-філософські погляди різних часів1. Однією з найперших і найвпливовіших європейських шкіл фольклористики впродовж усього ХІХ ст., школою, на основі якої сформувалося багато різних наукових шкіл у інших гуманітарних науках (мовознавстві, літературознавстві тощо) була міфологічна школа (у Європі вона називалася ―натурична‖ (―натуралістична‖), у нас цей термін не прижився). Звичайно, зацікавлення науки міфологією виникло не в ХІХ ст. За великим рахунком, перші спроби пояснити і дослідити міф припадають ще на античні часи. В той період, з одного боку, міфологічні тексти були основним джерелом сюжетів у мистецтві. Однак, з іншого боку, архаїчна міфологія уже тоді мислилася як щось докультурне і те, що вимагає впорядкування, приведення в систему, вимагає нового прочитання. Розвиток античної філософії почався з раціонального переосмислення міфологічного матеріалу і, закономірно, висунув проблему відношення раціонального знання до міфологічної розповіді. Зокрема, ідеаліст Платон був творцем філософсько-символічної інтерпретації міфів. Арістотель у своїй «Поетиці» говорить про міф здебільшого як про фабулу. Стоїки бачили в богах персоніфікацію їх функцій, а епікурійці вважали, що міфи, створені на основі природних фактів, призначались для відвертої підтримки жерців і правителів. Евгемер бачив у міфічних образах обожнених історичних діячів.2 Як бачимо, уже тоді існували різні погляди і різні підходи до народної творчості. Середньовічні християнські теологи, пояснюючи Старий і Новий заповіти буквально і алегорично, дискредитували античну міфологію, або посилаючись на епікурійську й евгемеристичну інтерпретацію, або принижуючи античних богів до бі