твого ім'я не вимовлю ніколи

РОМАН ГОРАК Твого ім'я не вимовлю ніколи Повість-есе про Івана Франка СЕ Р І Ю З А С Н О В А Н О У 2 0 0 7 РОЦІ РОМАН ГОРАК Твого Ім'я не вимовлю ніколи Повість-есе про Іва на Фра нк а Київ Видавничий центр «Академія» 2008 ББК 84.УК7-4 Г67 Свого часу Іван Франко переконував, що збірка «Зів’яле листя» написана під емоцііїним впливом від прочитання щоденника самогубця, який не зміг пере­ жити нещасливе кохання. Чи можна було вірити Франкові, що до написання інтимних поезій, які спро­ вокували гострі літературні суперечки, непорозуміння між ним і критикою, причетні чужі переживання, а не його особисті? Хто та незнайомка, яку покохав лірич­ ний герой і взаємності якої не знайшов? Ім’я її так і не було відкрито — Франко вмів зберігати таємниці. Після його смерті одні претендентки на титул героїні збірки зголошувалися з власної волі, інших нази­ вали дослідники. Та всі розуміли, що то були не вони. А на неї ніхто не міг і подумати... У повісті-есе «Твого ім’я не вимовлю ніколи» Роман Горак переконує, що все-таки то була Вона. У виданні використано ілюстрації з фонду Львівського меморіального музею Івана Франка. 15ВЫ 978-966-580-273-0 © Горак Роман, 2008 © Штогрин Василь, дизайн серії, книги, обкладинки, 2008 Своє сімдесятиліття Уляна Кравченко відсвяткувала доволі скромно в родинному колі, яке було не таке вже й мале, і розпочала, як казала всім, свій сімдесят перший рік. «Широка ж українська освічена суспільність, — скаржився у 19-му номері «Жіночої долі» за 1930 р. Дми­ тро Николишин, — як це в нас буває, нічого про те не знала і залишила без уваги такий рідкий у нас ювілей: 70-ліття письменниці, з яких 50 літ перейшло на гро­ мадській і літературній роботі». Українська, суспільність почулась діткнутою таким несправедливим докором професора Перемишльської державної гімназії Дмитра Николишина. Як це нічого не знала? Як це могла забути, що нашій славній письменМалюнок Б. Шульца. Іван Франко та Уляна Кравченко (1941). ниці і емансипантці вже минуло сімдесят? Нічого подіб­ ного. Вона все пам’ятає, але в тому році з ювілеями та «усіма заслуговуючими на ушагу датами» просто була біда. Бо ще не встиг відсвяткуватися ювілей покійної Наталії Кобринської, піонерки жіночого руху в Галичи­ ні, як підійшов ювілей «емансипантки і письменниці» Ольги Кобилянської. Ці торжества так розтягнулись, що вже на Уляну Кравченко не вистачало ні сил, ні, головне, коштів. Шановна ювілярка ще була при доброму здо­ ров’ї, а тому могла потерпіти, поки суспільність «трохи перепічне», а потім з характерними для себе запопадли­ вістю та енергією візьметься за роботу, щоб ніхто не посмів казати, ніби Галичина не вміє вшановувати своїх героїв, борців і ратоборок. Припізнені ювілейні торже­ ства, як і слід було чекати, розпочалися у Перемишлі, де мешкала письменниця, а відтак перекинулись у Львів. Правда, ту