література в системі мистецтв як галузь компаративістики

/.ІТЕРАТУРА В С И С Т Е М І М И С Т Е Ц Т В ЯК ГАЛУЗЬ К О М П А Р А Т И В І С Т И К И У сучасній літературній компара­ тивістиці виділилась окрема галузь - вивчення літератури у системі мистецтв та інших видів духовно-творчої діяльності, у взаємопов'язаності та взаємодії з ними. Остаточне визначення і визнання цієї галузі відбулося лише у 70-ті роки X X ст., але їм передує три­ вала передісторія, її імпліцитне існування, що бере початок в ан­ тичності. З вирізненням мистецтв із первісного синкретизму в древніх греків формується уявлення про мистецтво як диференційовану цілісність, що складається з різних, але взаємопов'язаних і спорід­ нених видів. Перше, дорефлективне вираження це уявлення про мистецтво та його структуру отримало в грецькій міфології, у міфі про Аполлона та його муз. Характерно, що спершу була в ньому одна муза, потім їх стало три і, нарешті, дев'ять муз, котрі, як це бачимо у Гесіода, отримали «спеціалізацію», стали патронесами певних видів, родів і жанрів мистецтв. А сам Аполлон став Мусагетом, тобто керівником муз, богом «світової гармонії і художнього оформлення світу й життя» [1]. Водночас він вважався переважно протектором поезії, музики й хореографії, які відповідно дістали назву «мусичних мистецтв». У цій міфологемі було закладено розумін­ ня мистецтв як системи зі своєю морфологією, звичайно, розумін­ ня невідрефлектоване, напівінтуїтивне, лише з певними проблисками системності. Класифікація мистецтв була далеко не повною, мис­ тецтва і ремесла, мистецтва і науки чітко не розмежовувалися, не розрізнялися різнорівневі категорії видів, родів і жанрів мистецтв. Ці проблеми й завдання стають предметом розмислів і потрак­ тувань естетичної та літературно-теоретичної думки античності. У ній дедалі виразніше усвідомлюються обшири всього мистецтва і його розмежування з ремеслами та науками, складається уявлення про певну систему мистецтв, робляться спроби їх групування та зіставлення, виявлення їхньої гомогенності та їхніх відмінностей. Зокрема, з'являється визначення живопису як «німої поезії» і поезії як «мовленого живопису», яке приписується Симоніду Кеоському; згодом, у постантичній Європі, вони будуть підхоплені теоретиками й митцями Ренесансу та бароко і набудуть змісту теоретичного по­ стулату. Майже усталеним стає поділ мистецтв на «мусичні», духов­ но-творчі за своєю природою та структурою, і «технічні», пов'язані з ремеслами та обробкою певного матеріалу; втім, ці другі отриму­ вали й інші назви (наприклад, «наслідувальні» у Платона, «пластич­ ні» в Арістотеля тощо). Усталеного групування мистецтв за зазна­ ченим поділом античність не виробила, але нормативним можна вважати віднесення до першої групи Г І О С З І Ї , музики та хореографії, а до другої - живопису, скульптури, архітектури. Найбільшу увагу зіставленню різних мистецтв і фіксаціям їх близькості та відмінностей на естетико-художньому рівні приділив Арістоіель, зокрема у «Поетиці». Ці зіставлення він проводив як між «мусичними мистецтвами», передусім між поезією та музикою, так і між мистецтвами «мусичними» й «пластичними», зокрема між музикою і архітектурою, музикою і скульптурою [2]. У дев'ятому роз­ ділі «Поетики» він зіставляє також поезію з історіографією й філосо­ фією і виявляє відмінності між ними на проблемно-семантичному й функціональному рівнях, виходячи таким чином за межі мистецтва й залучаючи до зістав