E-Book Overview
Стаття. Матеріали до курсу історія української літератури XX ст. : матеріали до практичних. С. 114-127.
На бурхливій хвилі історичних, соціально-політичних і психологічних змін початку XX віку різні мистецькі уподобання і зацікавлення викликали певне протистояння одне одному, намагаючись реалізувати своє прагнення творити нову літературу, розірвавши пута провінційної культури. Модерне мистецтво, увібравши в себе шалений темперамент своєї доби, відчуття зрушення всіх традиційних координат життя, проявило себе у пристрасних пошуках нової естетичної системи, яка б оптимально передала стан людини у стихійному і нестабільному світі. Митці та науковці натхненно та наполегливо працювали, творили надзвичайно інтенсивно і плідно (наче передчуваючи нетривалість сприятливих умов), зробивши значний внесок у відродження національної культури. Деякі з художніх текстів так і залишилися на рівні сміливого художнього експериментування, цікавими для істориків літератури, однак з явилися і там, що стали знаковими не тільки для певної культурда-стилістичної епохи, але й продовжили своє естетичне життя, своє значення у майбутньому. До таких неперевершених, завжди актуальних творів належить і п'єса Миколи Куліша, дослідженню поетологічних якостей однієї з яких ( «Зона» ) присвячено дану роботу.
E-Book Content
38. Холодов Е. Композицшя драмьі — М . : Искусство, 1957. 39. Шерех Юрій. Зустрічі 3) Заходом / / Шерех Юрій. Пороги і Запоріжжя. Література. Мистецтво. Ідеології. Іритоми. — Харків: Фоліо. 1998. — С. 390-423. 40. Шерех Юрій. Над о>зером. Баварія Триптих про добу, про мистецтво, про провінційність, про призначення України, про голуби і інші речі / / Шерех Юрій. Пороги і Запоріжжя. — Харків: Фоліо, 1998. — Том 1. — С. 542-595. 41. Шерех Юрій. Шоста симфонія Миколи Куліша / / Микола Куліш. Твори в двох томах. - К . : Дніпро. 1990. - Т. 2. - С. 326-339. 42. Шумімо М. Могутня й чарівна / / Укр. мова та літ. в школі. Валентина Саєнко
— 1989. — № 8 .
ІДЕЙНО-ЕСТЕТИЧНИЙ А Н А Л І З П ' Є С И М И К О Л И КУЛІША « З О Н А » Драматургія поряд з ліричними та епічними творами залишається найбільш вимогли вою до розв'язання проблем традиції та новаторства, що актуалізувався гостро та яскрапо па початку X X століття. Сцена поступово втрачала свою естетичну функцію бути дзеркалом сучасного житгя. і що найбільш прикро — X I X століття не принесло істотних змін у цей загрозливий еіггропійііий стан. Драматургічна діяльність все більше нагадує імітацію. Мож ливо, у цьому маємо найпримітнвнішу реалізацію метафори, оскільки театр завжди був най ближчим до нсміметичного мистецтва, однак явна бутафорія йому лише шкодить. Враження від сучасних вистав найчастіше нагадує похід до музею: надто багато у сучасному театрі реліктового та архівного, може бути цікавим як статичний експонат, однак як реалізація невпинного життєвого руху, гри, процесу, на жаль, не досягає бажаного втілення. Володимир Канівець у інтерв'ю, надрукованому на шпальтах «ЛітературіюїУкраїїги-, погоджуючись з Юрієм Чикирнсовим про те, що «література потроху оживає, з'являються навіть твори ,які відзначають Шевченківською премією, українська поезія завжди була на ріві іі європейської», сумно зазначає, що, на жаль, «драматурги у нас зникають, театри закривають ся», головною причиною чого передусім є відсутність регкртуару: «Річутім, що прозову книж ку, роман чи збірник поезії, маючи гроші, автор може видати. А п'єсу пипгуть для театру — її має прочитати режисер, колективакторів, а потім побачити глядач. Якщо глядач після першого ж акту прямує в гардероб, його і іе зупю іить і іавіть і іаряд міліції! Драматургія - найскладніший літературний жанр. Нема чого ставити — тому і зникають театри» [9; 3]. У найкращому випадку український театральний сезон починається прем'єрою — псрсінтоігуванням відомого літературного матеріалу із надбань театру «корифеїв», який,