E-Book Overview
Стаття. Зібрання творів у 50 т. Т.33 . С. 230-277 .
У грудні минулого року в залі київського суду відігрався останній акт не дуже цікавої, та проте для російсько-українських відносин дуже характеристичної драми.Судили д. Александровського, російського журналіста,обвинуваченого за нарушення честі д. М. П. Старицького, українського письменника, в статті «Драматурги-хищники»,яку Александровський 1897 р. помістив у російському] часописі «Мировие отголоски» в маї 1897 р., ч. 130. Не входячи в деталі процесу, зазначимо лише, що суд признав Александровського винуватим, засудив його на 7 день в'язниці (нижче законного minimum наслідком заяви з боку оборони д. Старицького, що їй не ходить о вимір кари, лиш о признання вини) і оплату коштів процесу. Сам вирок суду дає д. Старицькому повну сатисфакцію, признаючи закиди Александровського, піднесені в названій статті, «за- ведомо лживьши», подиктованими наміром «унизить и опозорить Старицкого как писателя в глазах читающей публики и дискредитировать его как человека». Суд сконстатував, що вся стаття А[лександровсько]го «носит характер сплошного глумления с оттенками личного раздражения, ибо только состоянием раздражения можно себе обгяснить подбор сильньїх слов, не соответствующих понятиям того преступного деяния, которое приписано им Старицкому».
E-Book Content
МИХАЙЛО ЩЕТРОВИЧ] СТАРИ ЦЬКИЙ 1
У грудні минулого] року в залі київського суду відігрався останній акт не дуже цікавої, та проте для росій сько-українських відносин дуже характеристичної драми. Судили д. Александровського*, російського журналіста, обвинуваченого за нарушення честі д. М. П. Старицького, українського письменника, в статті «Драматурги-хищники», яку Александровський 1897 р. помістив у російському] часописі «Мировие отголоски» в маї 1897 р., ч. 130. Не вхо дячи в деталі процесу, зазначимо лише, що суд признав Александровського винуватим, засудив його на 7 день в'яз ниці (нижче законного т і п і г ш т наслідком заяви з боку оборони д. Старицького, що їй не ходить о вимір кари, лиш о признання вини) і оплату коштів процесу. Сам вирок суду дає д. Старицькому повну сатисфакцію, признаючи закиди Александровського, піднесені в названій статті, «заведомо лживьши», подиктованими наміром «унизить и опозорить Старицкого как писателя в глазах читающей публики и дискредитировать его как человека». Суд сконстатував, що вся стаття А[лександровсько]го «носит характер сплошного глумления с оттенками личного раздражения, ибо только состоянием раздражения можно себе обгяснить подбор сильньїх слов, не соответствующих понятиям того преступного деяния, которое приписано им Старицкому». Та, крім питань, що торкались д. Старицького як драматурга і директора українського] театру, якому А[лександровкький закидав плагіати та присвоювання чужих праць, на розправі було порушено, особливо експертом оскарженої сторони, проф. Флоринським*, ширше питання 230
про значення літературної діяльності д. Старицького, про його становище в українській літературі, про степень його оригінальності загалом. Знаючи прихильність сього про фесора і славіста до української] літератури, можна було наперед сподіватися, що він і на діяльність д. Старицького погляне досить скептично, і його вислів, що «я больше занимаюсь сухими вещами, филологией, но все-таки могу сказать, что его (тобто д. Старицького) литературное имя невисоко стоит», у своїй суті не був ні для кого несподі ванкою. Все українське] письменство для проф. Флоринського загалом «невьісоко стоит», а навіть зовсім зайве на світі — чи ж диво, що й д. Старицький «невисоко стоит»? Коли що було несподіванкою в сьому признанні проф. Флоринського, так се хіба те, що він, познайомившися, як сам заявляв перед судом, з усім друкованим матеріалом, на лежним до справи, і виробивши собі вже й перед тим ясний суд про д. Старицького, не зумів на суді сказати нічого більше,