E-Book Overview
Стаття. С. 66-72.
Пишучи кілька років тому я висловив думку про взаємовідносини старого і нового у мистецтві я висловив думку, якої й досі дотримуюсь і яку дозволяю собі тут повторити дослівно, оскільки ця стаття є тільки продовженням висловлених у тій моїй попередній праці принципів. "Літературні пам'ятки витворюють ідеальну спільноту, яка змінюється з появою між ними нових (справді нових) творів. Ця спільнота повна і довершена, але щоб бути весь час такою, вона мусить із появою кожного нового твору вся бодай трохи змінюватись; відповідно змінюються стосовно цілого й пропорції, місце та вартість кожного твору; в цьому, власне, й полягає взаємозалежність між старим і новим. Для кожного, хто сприйме цю ідею ідеальної'спільноти, що її витворюють пам'ятки європейської чи англійської літератури, зо'всім не виглядатиме дивною думка, що теперішнє впливає на минуле так само, як і минуле на теперішнє". Далі я говорив про митця і про відчуття традиції, що його, на мій погляд, кожен митець мусить мати. Йшлося, власне, про відчуття ідеального ладу; визначення цього ладу якраз і є функцією літературної .критики. І тоді, і тепер я вбачав у літературі світу, літературі Європи, літературі окремих країн не набір різних творів, а органічне ціле, систему, щодо якої і тільки щодо якої окремі твори і твори окремих авторів набувають свого справжнього значення. Поза митцем завжди є щось таке,' з чим він відчуває свою спорідненість, щось, чому він підпорядковує себе й офірує з надією заслужити й здобути самобутнє місце. Спільний спадок і спільна справа єднають митців, свідомо чи несвідоме!; і хоч частіше ця єдність є несвідомою, між справжніми митцями усіх часів, я гадаю, існує певна ідеальна спільнота. Притаманне нам відчуття порядку спонукає нас не довіряти хаотичній підсвідомості нічого з того, що може бути впорядковане свідомо. Це означає, що чимало, з того, що відбувається неусвідомлено, може бути осягнене нашими свідомими, цілеспрямованими зусиллями. Звичайно,'другорядні митці не можуть віддатися спільній акції, бо ж їхня головна мета - утвердження дріб'язкових відмінностей, які, власне, і о їхньою суттю. Тільки люди, яким: справді є що віддати, вміють цілком забувати про себе, працюючи, і лише такі люди здатні на обмін, співпрацю, взаємозбагачення.
E-Book Content
ФУНКЦІЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ КРИТИКИ
вати свою мету, що нею е, грубо кажучи, тлумачення творів і форму»ання_сматТому завдання 'критика постають перед ним цілком'чітко, і, здавалося б, не так уже й важко визначити, чи він їх як слід виконує, і взагалі, яку критику слід вважати корисною, а; яку ні. Але придивившись до проблеми уважніше, ми побачимо, що критика - це аж ніяк не простий і безклопітний різновид благодійницької діяль носте д самозванцям не місце; вона схожа, радше, на Гайд-парк, де завзяті і заюшені оратори не годні окреслити навіть суті своїх суперечок. Хоч, здавалось би саме тут має бути місце для спокійної приязної співпраці. Критик, якщо він справді хоче виправдати своє існування, мусив би приборкати особисті уперед ження й гтримхи - вади, яким ми усі улягаємо, - і погодити свої погляди з усіма, наскільки це можливо, колегами у спільному прагненні до істини. Але насправді ми бачимо серед критиків цілком протилежне, і це дає нам підстави підозрювати, що самою супю їхнього існування є різкість і непримиренність у ставленні один до одного, дріб'язкові примхи, якими вони приправляють пересічні погляди - ті по гляди, що їх люди давно вже мають і що воліють їх, через лінощі чи марнославст во, далі дотримуватись. Саме час зректися такого покликання назавжди. 'дле відразу після цього припущення чи, принаймні після того, як заспокоїмось і погамуємо' роздратування, мусимо визнати, що все-таки є певні книжки, певні есе, певні речення, певні люди, що принесли нам користь. І тоді нашим наступним кроком буде спроба класифікувати це, і придивитись, чи є в тім