E-Book Overview
В Україні національна модель корпоративного управління перебуває на етапі свого активного становлення й розвитку. Вона має вдосконалюватися у напрямі забезпечення таких традиційних функцій, як вироблення стратегії, захист інтересів акціонерів та інших заінтересованих осіб, моніторинг діяльності вищого керівництва тощо. Саме це і визначило актуальність і тематику статті, що доступно висвітлює основні ознаки, напрями української моделі корпоративного управління та шляхи розвитку даної галузі.
УДК 005.34 Юрій УМАНЦІВ, доцент кафедри економічної теорії та конкурентної політики київського національного торговельно-економічного університету, канд. екон. наук
E-Book Content
Наукові досліджеННя УДК 005.34
Формування української моделі корпоративного управління
Юрій УМАНЦІВ доцент кафедри економічної теорії та конкурентної політики київського національного торговельно-економічного університету, канд. екон. наук
10
Поняття корпоративного управ ління не має загальновизнаного ви значення. Однак це не означає, що в економічній теорії відсутнє розуміння того, що саме становить основу від носин корпоративного управління. Проблеми корпоративного управлін ня пов’язані з відокремленням прав власності від прав управління (кон тролю) в умовах розпорошеності між численними акціонерами титулів прав власності. Проте аналізуючи різно манітні підходи до визначення пред метної галузі, доходимо висновку, що корпоративне управління – це сукуп ність відносин між окремими особа ми чи групами осіб, що ґрунтуються на відокремленні прав власності від прав управління (контролю). Для точнішого розуміння сутності про блеми корпоративного управління слід виходити з того, що «пучок пра вомочностей власності на компанію», включно з так званими кінцевими правами, виявляється розподіленим між окремими учасниками відносин. © Ю. М. Уманців, 2010 Стаття надійшла до редакції 04.03.10
Подібний розподіл зумовлений по рівняльними перевагами різних груп осіб – менеджерів, з одного боку, та власників (акціонерів) – з другого. Водночас така спеціалізація пов’язана з низкою ризиків, нівелювання яких є важливим чинником забезпечення ефективності системи корпоративно го управління [1, с. 5 – 6]. Корпоратизація національних під приємств стає вагомим чинником їхньої ринкової активності. Корпора ція як організаційна система управ ління, зазначає А. Алієв, є однією з наймасштабніших форм інтеграції компаній шляхом об’єднання акці онерних товариств та інших фірм різних сфер діяльності з метою роз робки узгодженої політики діяльнос ті [2, с. 65]. Сучасна корпорація завдяки ак ціонерній формі капіталу відкриває можливості для встановлення фінан сового контролю над раніше неза лежними економічними суб’єктами з метою включення їх у власну сферу прийняття господарських рішень. На основі системи участі та перехрес ного володіння акціями формується гнучка модель виробничих та фінан сових зв’язків між підприємствами, завдяки чому можливими є будьякі варіанти комбінування й диверси фікації. В англійській інтерпретації термін «корпорація», крім значення окремої юридичної особи, має й інше значення – «велика група компаній», тоді як у німецькому економічному лексиконі останнє передається по няттям «концерн». Цілком слушною є позиція Л. Фе дулової про те, що більшість тео ретичних і методологічних аспектів розвитку корпоративного сектору та управління ним не мають належного ступеня розробки в Україні. Відсутні систематизовані знання про струк туру організаційноуправлінського
механізму корпоративного розвитку, визначення критеріїв його ефектив ності. Відсутня також чіткість у пи танні про застосування у досліджен нях корпоративних відносин підходів, що сформовані світовою наукою, – неокласичного, інституціонально еволюційного, соціодинамічного, си нергетичного тощо [3, с. 383 – 384]. А