корифеї українського театру. портрети. спогади

Передмова Молодше покоління наших театральних працівників добре знає талановиту книгу Софії Віталіївни Тобілевич, що розповідає про життя, мандрування та творчість видатного українського драматурга. Але книгою про Тобілевича, виданою в останньому томі збірки творів драматурга і окремо в ювілейні дні 1945 року, не вичерпується літературний багаж С. В. Тобілевич, уродженої Дитковської. Вірний друг і сподвижник видатного драматурга, талановита артистка і літератор, вона немало уваги приділяла репертуарові українського театру і по праву може вважатись одним з перших його історіографів. 1885 року С. В. Тобілевич у співавторстві з Карпенко-Карим написала чотирьохактну драму «Чортова скала», використавши сюжетні мотиви Галасевича. Дозволена цензурою восени 1885 року, ця п'єса якийсь час була і в репертуарі театру. 1905 року С. Тобілевич переклала українською мовою драму польського письменника Горчинського «В липневу ніч» («W noc lipowa»), що дістала премію Г. Сєнкєвича. Брала С. В. Тобілевич участь і в роботі над драмою «Гуцули» та рядом інших п'єс і як перекладач, і як літературний радник, і як секретар-переписувач. Крім того, добре відомі численні статті Софії Віталіївни про знаменні події в історії українського театру і його видатних діячів. Ці статті відзначаються не тільки високими літературними достоїнствами, соковитою, мелодичною мовою, яскравими образами та порівняннями, але й постійною творчою схвильованістю, зворушливою закоханістю в предмет і підкоряючою щирістю. Усі ці якості відзначають і публіковані літературні нариси-портрети. Їх писав не вчений педант, не причіпливий дослідник, а схвильований учасник театрального процесу, один з будівників театру корифеїв. Написані в різні роки, ці нариси мають безперечну спільність та цільність настрою не тільки через те, що їх написала одна людина, але і завдяки тенденції, що послідовно в них проводиться. В семи коротких нарисах перед читачем проходять найвизначніші діячі старого українського театру — М. Кропивницький, М. Старицький, П. Саксаганський, М. Заньковецька, І. Тобілевич, М. СадовськаБарілотті і М. Садовський. Як важко розповісти про них у такій невеликій книзі! Адже кожний з цих майстрів-митців заслуговує на велику монографію, широке дослідження. Про кожного з них С. В. Тобілевич, яка добре знала їх, протягом десятиліть спостерігала їх творчість, могла 6 написати великі книги. Завдання цього збірника інше — розповісти театральній молоді Радянської України про найголовніше, що було в житті і творчості корифеїв. Ось чому нариси С. В. Тобілевич навряд чи можна віднести до розряду мемуарної літератури. Для цього їм невистачає повноти, докладності й ґрунтовності, хронологічності і, нарешті, документації. Ці нариси стоять між мемуаристикою та публіцистичними статтями, що мають певну, яскраво виявлену спрямованість, тенденцію. Автор нарисів звертає більше уваги на загальні риси, що споріднюють усіх корифеїв, ніж на з'ясування мистецької, творчої індивідуальності кожного з них. Окремі абзаци та фрази, які дають уявлення про творче обличчя Саксаганського, Садовського та інших корифеїв, історики українського театру хвалитимуть як дорогоцінні крупинки. Але таких абзаців небагато. С. В. Тобілевич більш охоче й частіше звертається до фактів біографії, до загальних ідей, ніж до конкретної характеристики творчої своєрідності, неповторної індивідуальності того чи іншого актора.