E-Book Content
Павло Ґранкін статті 1996–2007 УДК-908 (477.83) (081) (092) ББК-Д 890 (4Укр) я44 Ґ 772 П. Ґранкін Статті (1996–2007). – Львів: Центр Європи, 2010. – 312 с., Павло Ґранкін (1960–2007) – львівський краєзнавець, дослідник архітектури, мистецтва, історії Львова та Галичини. Талановитий художник-графік. Автор численних публікацій у наукових та популярних виданнях України та Польщі. Це зокрема, “Вісник” ін-ту “Укрзахід проектреставрація”, “Ринок інсталяцій”, “Будуємо інакше”, “Аптека Галицька”, “Галицька брама”, “Історія релігій в Україні”, “Електроінформ”, “Sztuka witrażowa w Polsce”, “Witraże w obiektach zabytkowych” та ін. У збірнику представлені публікації, що виходили друком, або були виголошені на конференціях за період 1996–2007 рр. ISBN 978-966-7022-84-6 © Ґранкін Павло, 2010. © Видавництво “Центр Європи”, 2010. ГРАНІ ПАВЛА ҐРАНКІНА Перші статті П. Ґранкіна з’явились у квітні 1996 року в газеті “Галицька Брама”. Вони відразу привернули увагу читачів нестандартністю викладу, в якому вивірений фактологічний матеріал вплітався у популярний контекст. Відчувалося, як автор поринаючи в минуле, подає його без прикрас і без огляду на кон’юнктуру. У пізніших текстах автор дотримувався цих засад – максимальної інформативності та її популярного викладення. Не залежно від характеру статті та від того, що в ній було представлене – комплекс пам’яток, біоґрам чи подія, – основна думка неодмінно подавалась у львівській або загальноевропейській обгортці. Відтак дослідник починає застосовувати історичний, мистецький та архітектурний аналіз. З’явилась низка наукових досліджень, в яких обґрунтованість висновків неодмінно базувалась на підмурівку глибинних знань фактажу та його перевірки. Таким чином дослідник заявив про себе як науковець львівської школи, якій, притаманна вивіреність поданого матеріалу. Аналогічної системи викладу дотримувались (і дотримуються) такі відомі львівські фахівці як В. Вуйцик, В. Слободян, І. Жук, О. Шишка, Ю. Бірюльов, з якими П. Ґранкін був знайомий і, відповідно, перейняв їхні методи дослідження. Відсутність академічного вишколу тільки прискорювала його жадобу до нових пошуків і неухитне бажання долучитися до вченої когорти. Володіючи феноменальною пам’яттю, Павло Ґранкін на поч. ХХІ ст. цілковито присвятив себе, свій багатоґранний талант науково-практичній діяльності. Практичній – тому, що кожен його витвір мав на меті привернути увагу до збереження національної спадщини. Саме тоді він, як фахівець, впав у поле зору польських науковців, які одразу оцінили його здібності – без огляду на академічні реґалії. Прикро, але саме цих реґалій бракувало йому для того, щоб привернути увагу нашої громадськості до порятунку пам’яток. Майже всі статті Павла Ґранкіна присвячені Львову, рідному місту, яке він обійшов вздовж і впоперек, і яке любив до нестями, органічно перейнявшись всіма його забаганками і вадами, його вишуканістю та привабливістю, його амбіційністю і впорядкованістю, його престольністю і провінційністю, стильністю і гармонійністю. Він розкривав усі львівські грані… Павло Ґранкін. Ігор Сьомочкін Залізничні алегорії на львівських вулицях XIX ст. увійшло до історії як “століття пари”. На думку сучасників, “па ровоз зробив для об’єднання людства більше, ніж усі філософи, поети та пророки від створення світу”. Тогочасне мистецтво, незмірно чутливо реагуючи на нові явища, відображало їх у формі алегорій і символів. Образи минулих культур комбінувалися згідно потреби часу у складні, часто надумані композиції, зрозуміти які без знання літературної програми неможливо. Прикладом такої алегорії є одне з панно, ще створені учнями Краківської художньої школи за ескізами Яна Матейки у 1888-1892 pp., що знаходяться у актовому залі Львівської політехніки. Без пояснень важ ко зрозуміти, що чоловіча і жіноча фігури на залізничній платформі – це уособ